Поезія Олеся Гончара

 23 березня з метою участі, Подовської сільської бібліотеки, у літературній естафеті «Гончар крокує Херсонщиною». Бібліотекар Єлизавета Заведенко провела урок поезії Олеся Гончара. Було організовано перегляд літератури «Поезія Олеся Гончара», учні прослухали про період життя Гончара у роки Великої Вітчизняної війни. І що саме там, в “окопних університетах”, продовжував Олесь Гончар писати. В нечасті хвилини затишшя лягали на папір, може й не відшліфовані, але пристрасні, гарячі й правдиві віршовані рядки. Про що й пише старший сержант-мінометник? Згадує рідний край:

…я напишу – Україні!
Сонцю її і степам…
Пише про фронтові дороги (“НІЧ У КАРПАТАХ”,”В ГОРИ”, “ТРАНСІЛЬВАНСЬКИЙ МАРШ”), про вірних бойових побратимів (вірші “ТАНКІСТ”, “БРАТИ”, “РИЦАРІ”).

Скрегоче залізом округа.
Смертю повітря хурчить.
Я знаю той ступінь напруги,
Коли вже ніщо не страшить.
Святе божевілля атаки
В тобі поглинає все.
Через яри та байраки
Незнавана сила несе.
Немає ні рідних, ні любих.
Нема ні жалю, ні тривог.
Байдужим стаєш до згуби.
Могутнім стаєш, як бог.
Ці рядки написані 24-річним бійцем Олесем Гончаром. Таких атак було чимало у його фронтовому житті, бо йому, добровольцю студентського батальйону, довелося пройти через усі пекельні кола війни — від першого до останнього. Вогонь і перемога, оточення і два поранення, три медалі «За відвагу», орден Слави, орден Червоної зірки…
       Урок поезії дав можливість поглибити знання про Олеся Гончара; виховувати любов до, поезії, повагу до учасників Великої Вітчизняної війни, патріотизм, бажання вивчати літературу письменників рідного краю.