17 травня Україна святкувала Всесвітній день вишиванки.
У цей день в Новопокровській сільській бібліотеці було поведено свято «Вишиванка – символ Батьківщини, дзеркало народної душі», спрямоване на відновлення національної пам’яті, ознайомлення з традиціями створення і носіння вишиванок, сучасними тенденціями в їх оздобленні. До свята були запрошені працівники сільської ради, учні Новопокровської ЗОШ, мешканці села Грибакова Лідія Василівна, Істоміна Ніна Сидорівна Гамаюнов Іван.
Розпочала свято завідувач Дронова Олена Андріївна, яка розповіла про те, що вишиванка – символ, який єднає українців незалежно від мови, якою вони спілкуються. Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом.
Споконвіку українці свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку, яка була й залишається головним одягом людини, про що свідчать давні приповідки: «Своя сорочка ближче до тіла», «Щасливий, бо в сорочці родився». Українська вишивка – це «молитва без слів», а сама вишиванка – це є оберіг людини.
Кузнецова Тетяна Анатоліївна дуже зворушливо декламувала вірш «Проводжала мати сина у дорогу», Галєта Тетяна ознайомила присутніх з легендою про вишиванку, а Снатна Валерія розповіла вірш «Вишивала дівчина сорочку-вишиванку», який розкриває значення кольорів та орнаментів української вишивки.
Цікавими були розповіді майстринь села.
Грибакова Лідія Василівна продемонструвала свої роботи : серветки, рушники, вишиті нитками, картини та ікони – бісером.
Істоміна Ніна Сидорівна не тільки розповіла про своє вміння вишивати хрестиком, а і заспівала пісню про рушник.
Гамаюнов Іван – єдиний хлопець в селі, який не зважаючи на ваду зору , освоїв техніку вишивання болгарським хрестиком.
Присутніх зворушили їх роботи, бо кожен розумів скільки терпіння, уваги, часу доклали ці люди, щоб донести до нас таку красу.
Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Завідувач Дронова О.А. завершила свято словами : «Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем», виконала пісню «Україна – це ми», та пригостила гостей смаколиками з маком та запашним чаєм з українських лікарських рослин.
Після свята учні довго спілкувалися з майстрами та навіть виявили бажання навчитися вишивати.